Я приїхала в Україну на два тижні, саме отримала відпустку на заводі. У цей період саме збіглося, що молодша сестра Віра мала ювілей — їй виповнилося 55 років. Спеціально купила в Італії багато кави (для неї та окремо для мого сина з невісткою), цукерки, консервацію, томати, рибу, сири, нарізки з м’яса, олію та пару пляшок вина. Вийшло дві величезні сумки, які важко вмістилися в автобус. Я вже 15 років працюю покоївкою в Катанії, що на Сицилії. Як і багато жінок, я поїхала на заробітки за кордон, щоб підтримати сім’ю.
Було дуже важко самотужки ростити сина, адже чоловік покинув нас заради молодої коханки, і аліментів він не платив. Звичайно, я розуміла, що за кордоном буде нелегко, але не очікувала, що так. Жила я в одній маленькій кімнатці з трьома іншими жінками, які теж приїхали на заробітки. Вставали ми о 5-й ранку, щоб до відкриття вже бути на ногах і починати прибирання в готелі. Бігали з поверху на поверх, збираючи брудну білизну та приводячи номери в порядок до ідеалу. На жаль, доводилося до блиску натирати навіть туалети та біде. Були, звичайно, і гарні гості, які залишали чайові і не грубіянили, але загалом робота була дуже виснажливою.
На свята я додому не їздила – на Сицилії завжди був величезний потік туристів. Щовечора я ридала від втоми, мої руки і ноги тремтіли, а туга за сином Дмитром просто не давала мені спокою. Але як кажуть, все, що робиться, робиться на краще. Завдяки своїй роботі я змогла підтримати сина фінансово. Нині Дмитро має свою сім’ю та власний бізнес. Я вже подумую повернутися до України і няньчити онуків. І ось у суботу ми вирушили до Віри до села. Привезли їй величезний букет троянд, шампанське, і я поклала до конверта 200 євро (майже 9 тисяч гривень). Син з невісткою подарували їй набір посуду на 10 персон. Віра все життя живе в селі, має своє господарство, але грошей все одно завжди не вистачає.
Я неодноразово пропонувала їй поїхати на заробітки. – Буду я за 100 євро унітази мити! — відповіла вона з презирством. Ми добре посиділи, і надвечір, коли я почала допомагати з миттям посуду, Віра дістала конверт. – А це що? – Що? – Ну ось це, — тицьнула вона в конверт. – Це подарунок. Краще його не витрачай, відклади. – Слухай, я тобі що, чужа? Чи рідна сестра? – Про що ти кажеш? Я подарувала тобі 200 євро. – Ось, зазналася! Ти ж заробила стільки на своїх роботах, а мені так мало привезла. Добре синові квартиру купила, а я тут думаю, як своїх дітей та онуків прогодувати. Забула про рідних?
— Віро, чого ти образилася? – Ти тепер важлива дама, живеш у Європі, от і вбралася — сукня, туфлі, новий телефон. А я в секонд-хенд йду, щоб хоч щось купити. Наступного ранку, коли ми виїжджали, Віра навіть не обійняла мене на прощання. Вона дуже образилася, і це помітили син з невісткою, але я не стала вдаватися до подробиць. Я не розумію, чим так сильно образила сестру. 200 євро – це зараз, як середня зарплата. Хіба мало? Вона думає, що я на заробітках лише відпочиваю? Та я ораю як кінь, навіть на море вийти немає часу. Я ж не раз пропонувала Вірі роботу, там є величезний попит. Навіть на літо можна поїхати та заробити. Чим я так її образила, скажіть?