Вперше на заробітки я поїхала у далекому 2002 році. Життя було важким. Чоловік пив, дітям не вистачало грошей ні на одяг, ні на навчання, а у квартирі все розвалювалося. Ремонту ми ніколи не робили.
Після мого від’їзду чоловік почав пити ще більше. Якось син зателефонував і повідомив, що батька більше немає. Його серце не витримало постійних запоїв. Мені було шкода, але провини своєї я не відчувала. Однак у нашому місті багато жінок звинувачували саме мене.
– Якби не поїхала, чоловік би не пив так сильно! – казали вони.
Але хіба я поїхала від гарного життя? Я працювала, не покладаючи рук. Згодом змогла накопичити на квартиру для доньки. Син вирішив зводити будинок на місці нашого старого. Я не заперечувала і продовжувала надсилати гроші. Так я жила: отримувала зарплату, ділила її порівну і відправляла дітям. У них маленькі діти, їм потрібніше.
Але нещодавно, після чергового переказу, я вирішила піти з подругою на концерт, щоб хоч трохи відволіктися. Валя, як і я, давно в Італії, але вона відправляла дітям лише 200 євро на місяць, а решту відкладала для себе. Вона не заощаджувала на собі, подорожувала, робила косметичні процедури. Ми були з нею зовсім різними. Тоді вона й ошелешила мене:
– Ти всі гроші додому шлеш, а на старості залишишся на вулиці.
– Чому це? – Здивувалася я.
– А ти перевір своїх дітей! Подзвони і скажи, що збираєшся повернутися назавжди і житимеш у них. От і побачиш, як вони до тебе ставляться.
Спочатку я посміялася з її слів, але потім задумалася. Увечері зателефонувала дочці:
– Знаєш, здоров’я щось не дуже. Думаю повертатись додому. Житиму у тебе, адже ти моя дочка.
– Мамо, ти що? У мене двоє дітей, а чоловік з характером. У мене ніяк, вибач.
Її слова сильно мене засмутили. Але ж у мене був ще син, який збудував просторий будинок на моїй землі.
– Сину, я втомилася від Італії, хочу повернутися. Підготуй для мене кімнату!
– Яку кімнату? Де? – Запитав він.
– У твоєму домі. Ти ж збудував його на місці нашого. Де ж мені ще жити?
– Мамо, що ти вигадала? Моя дружина не житиме зі свекрухою. Та й як я за тобою доглядатиму? Це має робити дочка!
Я поклала слухавку і заплакала. Валя мала рацію. Я вирішила більше не відправляти дітям жодної копійки. Відкладатиму гроші на житло і старість. Навіть не знаю, як тепер з ними спілкуватися. Подруга радить виселити сина з невісткою з дому, адже земля за документами належить мені. Але це, на мою думку, вже занадто, як ви вважаєте?