Настя стояла за прилавком, коли в магазин зайшла якась жінка. Вона довго розглядала полиці з товаром і поглядала на Настю. Настя розрахувала чергового покупця, і до прилавку підійшла ця жінка. – Вам чимось допомогти? – усміхнулася Настя. – Привіт Настя, – сказала вона. – Ти знаєш хто я? – Ні. А повинна знати? – Настя уважно вдивлялася в обличчя жінки. – Я ж мама твоя! – раптом сказала незнайомка. – Ви помиляєтеся! Моєї мами давно не стало! – Настя здивовано дивилася на жінку, не розуміючи, що відбувається
– Посиди, не крутися. Та як же ці кіски заплітаються. Якось неакуратно вони в мене виходять. Настя, давай зробимо просто хвостик, як завжди, добре?
– Тату, але сьогодні свято в садочку, я хочу бути красивою та з бантиками.
– А ми зробимо хвостик і зверху зав’яжемо бантик, гаразд?
– Ну гаразд, – зітхнула Настя.
Мама добре заплітала косички, але вона покинула Настю. Як сказала бабуся: «Пішла догулювати, що не догуляла». Тато нічого не пояснював доньці і на її часте запитання: «Де мама?», просто знизував плечима. Він донедавна стояв ночами біля вікна, барабанячи пальцями по склу і помітно хвилюючись. А одного дня мама прийшла під ранок, її гойдало, але вона не лягла спати, а зібрала речі і пішла, навіть нічого не пояснивши батькові. Потім він вже з нею розмовляв телефоном, і Настя чула уривки фраз:
– Ось і йди до свого Віті… Щоб ноги твоєї тут більше не було, я подаю на розлучення… Настю гідно виховаю, не сумнівайся…
Настя зрозуміла – мама не повернеться. Спочатку вона думала, що все через батька, думала, що це він її не пускає додому, адже він сказав таку фразу: «Щоб ноги твоєї тут більше не було!», але бабуся пояснила:
– Твоя мама сама не хоче йти додому. Вона мала стільки шансів повернутися в сім’ю, але вона сама не хотіла, та й не хоче.
Вже трохи пізніше, коли Настя почала дорослішати, бабуся розповідала про маму трохи більше.
– Я спочатку не хотіла, щоб Олег зустрічався з твоєю мамою. Я ж бачила, що в неї одні гульки на думці, але так вже вийшло – ти ще до весілля зачалася. Олег одружився з Ніною, потім народилася ти. Якийсь час Ніна була гарною мамою поступливою, поки не з’явився якийсь Віктор. Ніна почала в нього пропадати, приходила «весела», Олег давав їй багато шансів одуматися, але вона не захотіла. Я навіть сварила Олега, мовляв, ну кому ти шанс даєш? Ти ж бачиш, що їй на всіх начхати і на дочку теж! Не знаю, на що він сподівався, любив цю Ніну.
Тато не позбавляв матір батьківських прав, бо якийсь час сподівався на її повернення. Потім перестав сподіватися, але все одно до суду не подавав. Настя помічала зміни у його характері – спочатку він був похмурим і якимсь розгубленим, потім заспокоївся, почав усміхатися, а невдовзі зовсім оговтався.
У Насті були свої етапи переживання – спочатку вона сподівалася, що мама все-таки схаменеться і повернеться, потім хотіла хоча б почути її голос по телефону, а потім просто образилася на неї і перестала чогось чекати. Спасибі батькові, бабусі та тітоньці (сестрі батька), якось вони швидко згуртувалися навколо Насті і не давали їй сумувати. Якийсь час Настя навіть пишалася тим, що її виховує лише тато, це робило її сильнішою. Настя навчилася рибалити і годинами проводила час у гаражі разом із батьком – їй було цікаво дивитися, як тато щось там крутить під капотом. А коли Настя стала підлітком, тато возив доньку за місто та вчив її керувати машиною.
На той час з’явилася тітка Марина – скромна жінка, яка бентежилася навіть залишатися на ніч у тата. Настя не ревнувала її до батька, вона була не розпещеною і не за роками мудрою дівчинкою, але все одно зустрічі тітки Марини та батька частіше проходили поза домом.
– Ти б уже одружився, тату! – казала Настя. – Що ви як маленькі поводитеся?
Але тато одружився лише тоді, коли дочка стала студенткою. Надалі життя у Насті склалося як зазвичай – вийшла заміж, народила сина, вони з чоловіком відкрили магазинчик із продажу автозапчастин, у планах на майбутнє – автосервіс із мийкою.
Одного ранку до магазину зайшла жінка. Вона довго розглядала полиці з товаром і поглядала на Настю, що стояла за прилавком. Настя відразу зрозуміла – це її мати, аж надто багато схожості по фотографіях з дитинства. На обличчя ніби не змінилася, але якась втомлена, чи що. Настя внутрішньо напружилася, але зовні зберігала спокій, розмовляючи з покупцем. Коли покупець розплатився та пішов, підійшла до прилавка жінка.
– Привіт Настя, – сказала вона. – Ти знаєш хто я?
– Знаю, якщо не помиляюся, Ніна Василівна, так?
– Ну чому ж по імені-по-батькові, я ж мама твоя!
– Дайте вгадаю! Неприємності у житті, чоловік виставив із дому, грошей немає, дочка пошкодує та прилаштує, правильно?
– Та ні, все нормально, просто захотілося побачитися, чи можна мені тебе обійняти?
– Ні, не можна.
– Ти ображаєшся не мене?
– Вже не ображаюся, стала байдужа. Просто не розумію – чому я маю обійматися з незнайомою мені жінкою?
Жінка розгублено подивилась убік, обмірковуючи, що сказати.
– Ну якщо можеш – пробач мені, я молода, не розумна була, наробила в житті багато помилок. Закохалася в одного негідника, життя полетіло під укіс. А я з ним давно розлучилася! Потім взялася за розум, не гульбаню. Живу з іншим чоловіком, у мене все нормально. Цей чоловік сказав, щоб я тебе розшукала, розкаялася, вибачилася і може ти до нас у гості приїдеш? Він дуже побожний чоловік, каже, що це гріх, якщо не покаятися.
– А якби цей чоловік такого не сказав, то не покаялися б і не попросили вибачення?
– Ну чому ти так до мене, дочко? Ну, хто у своєму житті не помилявся? Ти думаєш, що твій тато такий святий?
– Ні, не думаю, він теж помилявся кілька разів – один раз що одружився з вами і переживав, а другий – що не позбавив вас батьківських прав. Це його найбільша помилка.
– Та якщо хочеш знати, він і на інших дівчат задивлявся, як зі мною жив.
– Ну і що – у нього очі є, тож і задивлявся. Але він мене не покинув, як ви це зробили зі своїм Віктором. Майже чверть століття ви навіть не поцікавилися, як я живу і тепер потребуєте обіймань? Гаразд, я прощаю вас для заспокоєння душі, але на цьому все, позбавте, будь ласка, мене від своїх візитів, добре?
Жінка кивнула і попрямувала до виходу, але Настя її гукнула:
– Зачекайте, я вам забула дякую сказати! Ну, хоч би за те, що ви мене народили, та й за зраду теж дякую. Невідомо б як життя повернулося, якби ви залишились у нашій родині. А тато справді мене виростив гідною людиною, не переживайте, але більше не приходьте до мене.
Жінка ще раз кивнула та пішла. У Насті зіпсувався настрій. Якось трохи шкода було цю пошарпану життям жінку, але вона згадала нещасного батька, який так невміло заплітав кіски Насті, що жалість одразу зникла. Почали заходити покупці, треба взяти себе в руки та працювати. Вона швидко забула про ранкову візитерку і більше її не згадувала.