Оксана, студентка третього курсу університету, напередодні приїхала на дачу до батька. І не тільки… Павло Петрович, популярний архітектор, який овдовів сім років тому, любив творити свої проекти на впорядкованій дачі. Там йому було комфортніше. Майже батько там і жив. А донька жила в їхній столичній, трикімнатній квартирі, часто приїжджала відвідати батька. На початку літа вона познайомилася з новими сусідами по дачі, Галиною Володимирівною та її сином Артуром, симпатичним та веселим молодим чоловіком. І в них, здається, стало щось наклевуватися. Та й Павло Петрович, ні-ні, та й заглядався на веселу та життєрадісну Галину Володимирівну. Оксана була б тільки «за», якщо у тата з тіткою Галею налагодиться. Вчора Оксана із татом запросили до гостей сусідів.
Приємно та весело провели вечір. — Доброго ранку, доню! — сказав батько, виходячи на ґанок. — Привіт, тату! — Що таке? — здивовано пробурмотів Павло Петрович, схопився за груди і впав, як підкошений… — Ми з Артуром завжди будемо поряд з тобою, дитинко, — говорила Галина Володимирівна, погладжуючи Оксану, що плакала, по голові… Пройшов рік. Оксана вийшла заміж за Артура. Без весілля. Розписалися в РАГСі і посиділи вдома втрьох, із тіткою Галею. Свекруха часто відвідувала молодих, допомагала невістці по дому. Того дня в Оксани скасували останню пару, і вона повернулася додому раніше, ніж звичайно. З передпокою вона почула, як мати каже синові: — Все йде за планом, синку. Ми цю дурню до нитки обберемо. — Точно, мам. Я вже купив пакетик. Завтра підкину їй у машину…
Оксана вилетіла з квартири та піднялася на верхній поверх. Вона годину сиділа на сходах і намагалася знайти відповіді. «Дурачка» — це, очевидно, вона, Оксана. Але що за пакетик? Відповіді не було. Оксана вирішила почекати, подивитись, що буде? Наступного дня, коли Оксана вже сиділа за кермом, до неї підійшов Артур, обійняв її та поцілував. Дівчина поїхала до університету. Проїхавши трохи, зупинилася і почала обшукувати машину. Знайшла пакет із білим порошком. Викинула на смітник і поїхала далі. Невдовзі її зупинила ոօліція. — Обшук. Вони цілу годину обшукували машину. Звичайно, нічого не знайшли. Вибачились і відпустили її. Але дівчина, яка вже зрозуміла, що їй приготували Артур з матір’ю, до університету не поїхала, а вирушила до брата батька.
Полковнику ոօліції. — Доброго дня, дядько Паш. — Оксаночко, доню, проходь! — Вітав її він… … — Подзвони свекрусі, і запроси її до себе. Техніки зараз, поки твого чоловіка немає вдома, ставлять апаратуру у твоїй квартирі. Про подальше не турбуйся, — інструктував її дядько Паша… Оксана дочекалася свекруху в машині. Коли та під’їхала, вони разом піднялися до квартири. Незабаром прийшов Артур: — Мама? Чому ти тут? Оксано, а як ти… – Що я? Чому не за ґратами? Що, не на ту «дурну» напали? — виразила Оксана. Свекруха підскочила, як ужалена: — Треба було й тебе слідом за батьком відправити… Відчинилися двері, до квартири увірвалися ոօліцейські.