Шістдесятирічна Лідія Федорівна почувалася не дуже добре. І так сталося, що саме в цей незручний момент у неї закінчився хліб. Лідія подумала, що варто попросити сусідку, щоб купила його для неї. Але ця думка не затрималася надовго. У результаті жінка просто поїла без хліба. У цьому не було нічого страшного, зате не довелося почуватися комусь зобов’язаною. Раніше з Лідією таке вже траплялося. Тоді закінчився не хліб, а молоко, але жінка так само не могла вийти в магазин через те, що хворіла. Тоді вона попросила сусідку про послугу.
Та погодилася, але принесла заповітний пакет лише наступного дня. Вона сказала, що просто не встигла зайти до сусідки. Лідія дуже чекала на обіцяне молоко, але чудово обійшлася без нього. Саме на той момент жінка зрозуміла, що більше не хоче нікого ні про що просити. Вона вирішила, що варто бути самостійнішою і менш залежною від інших людей. Лідія згадала, як колись, будучи школяркою, вона списала одну контрольну у однокласниці.
Вчителька дізналася правду, і ситуація обернулася величезними проблемами не лише для Лідії, а й для дівчинки, яка їй допомогла. Вже тоді Ліда зрозуміла, що потрібно обходитися переважно своїми силами та ресурсами, не звертаючись до інших. Якщо не йдеться про життєво важливі речі, завжди можна відмовитися від прохання допомогти. Саме тому Лідія ніколи не просила позичити їй гроші. Деколи доводилося несолодко, але простіше було обійтися без зайвого морозива чи квитка на автобус, ніж змусити себе попросити про таку послугу.
Ліда точно знала, що друзі ніколи їй не відмовлять, але їй не хотілося справляти на них враження залежної особистості, викликати хоч якесь обурення. Зрештою, друг може і не сказати, що йому незручно позичати. І тоді він буде роздратовано ставитись до того, хто попросив його про подібну послугу. Є речі, без яких неможливо обійтись. Але якщо це лише хліб до супу, то завжди можна поїсти без нього. І не доведеться переживати з приводу того, що знову комусь щось винна. Адже це правильний підхід! Такий самий принцип Лідія завжди застосовувала і до своєї сім’ї, не роблячи винятків навіть для близьких родичів. Якщо раптом діти забували подзвонити їй у свято, вона їх не докоряла і не нав’язувалась.
Навіщо треба псувати рідним людям день та вимагати уваги? Завжди можна зайняти себе чимось, крім ниття та смутку. Головне тільки не починати себе шкодувати, адже, як тільки ти це зробиш, шляху назад уже не буде. Якщо потонути в жалості до себе, то зможеш лише ображатись на тих, кого любиш. Це загрожує не тільки зіпсованими стосунками зі родичами, а й проблемами зі здоров’ям, адже стрес, який завжди супроводжує почуття образи, нікому не користується. Хіба воно того варте? Хіба від цього все не стане лише гіршим?
Лідія все життя наслідувала цей простий принцип і ніколи ні про що не просила інших людей, якщо не відчувала гострої потреби. Це дало їй внутрішній спокій та умиротворення. І ось зараз, будучи шістдесятирічною, вона не змінила свого погляду. Коли просиш інших про послугу, стає дуже неприємно, ніби ти зовсім безпорадна. Якщо ж ти утримуєшся від непотрібних прохань допомоги, то зможеш спати спокійно. Тільки тоді твоє сумління буде по-справжньому чистим. І інші люди так чи інакше оцінять такий підхід. Це гарантія стабільних, адекватних взаємин.