Після двадцяти п’яти років шлюбу в житті моєї хрещеної Каті відбувся крутий поворот. Її чоловік Степан заявив, що, коли їхні діти виросли, він нарешті хоче “пожити для себе”, а це означало для нього відхід від Каті до молодшої жінки з роботи, яка теж хотіла почати життя спочатку. Спустошена Катя знайшла втіху в театрі. Вона виявила ініціативу в нашому селищі та допомогла поставити спектакль “Кайдашева сім’я”, де відіграла головну роль. Її перетворення було разючим, вона випромінювала молодість і щастя, зачаровуючи всіх, зокрема й мене.
“Люба, мені здається, що я скинула всі свої роки! У юності мені так само все в житті подобалося, пам’ятаєш? Треба жити!” – Схвильовано сказала вона мені після виступу.
Переродження Каті викликало різні емоції у моїй родині. Чоловік не схвалював, побоюючись, що я теж приверну до себе небажану увагу, якщо приєднаюся до її занять.
“Щоб чоловіки потім обговорювали тебе, як Катю? А воно мені треба?” – Заперечив він, коли я виявила інтерес до участі в сільському хорі.
Незважаючи на його протести, вплив Каті на театр був незаперечним. Чоловіки, у тому числі й Василь з нашого села, виявили інтерес до хору, натхненні ентузіазмом Каті.
Це пожвавлення в селі викликало бажання і в мене, різко контрастуючи із застійними вечорами біля телевізора та походами в паб.
“Чи не час нам оживити село, а не сидіти склавши руки?”, – подумала я і вирішила приєднатися до хору, незважаючи на заперечення чоловіка, натхненна сміливістю Каті та живою реакцією громади.