Коли я вийшла заміж за Остапа, навіть не могла уявити, що перетворюсь на ревниву дружину, яка стежить за кожним його кроком. На початку у нас все було чудово, і він не давав жодного приводу для ревнощів. Однак згодом я почала таємно перевіряти його телефон, щоб зрозуміти, з ким він переписується, кому дзвонить і які фото у нього в галереї. Остап навіть не підозрював, що я роблю це, поки він спить чи перебуває в душі. Згодом Остап почав часто затримуватися на роботі. – У мене просто багато справ і зустрічей, – виправдовувався він.
— Навіть співбесіда була. — Ага, розказуй! Думаєш, я не здогадуюсь? Прикриваєш свої «походи» роботою, щоб зустрічатися з коханкою. Якби ти стільки працював, як кажеш, ми вже купалися б у грошах. Мої ревнощі тільки посилювалися з кожним днем. Жіноча інтуїція рідко підводить. Я почала ретельно оглядати його речі, нюхала сорочки, перевіряла, чи немає чужих духів чи слідів губної помади. Знайшла його колег у соцмережах, особливо придивлялася до незаміжніх дівчат — ті ще хижачки, які готові увести чужого чоловіка.
Я навіть встановила додаток, який відстежує його розташування. Знала, що після роботи він завжди їде вулицею Бандери та вчасно приїжджає додому. — Чому сьогодні спізнився? — спитала я одного разу. — Усього на 10 хвилин, не на 10 годин, – спокійно відповів він. — Ага, так-так, знову з коханкою зустрічався, — не вгамувалася я. — Та що з тобою? Я просто підвіз колегу, вона не змогла викликати таксі. — Ну, звісно, так я й знала!
— Ти просто збожеволіла, тобі до психіатра треба! Цієї весни ми нарешті розлучилися. Виявилося, що моя ревнощі були не марними. Якось, коли Остап залишив телефон удома і пішов лагодити машину, я побачила повідомлення від якоїсь Ірини: «Привіт, любий, завтра зустрінемося?» Мене ніби струмом вдарило. Я, у халаті та домашніх капцях, вискочила в гараж. — Ось ти і попався! Казав, що коханки немає, а тут якась Ірина зустріч призначає! — Та ти вже мене дістала! Щодня скандали, мозок мені винесла!
Добре, що Іра не така, як ти. Вона мене любить, а не істерики закочує. Звичайно, ми одразу розлучилися. Але що дивно: у результаті винною виявилася я. Навіть моя мама заявила, що це моя вина – мовляв, я зруйнувала сім’ю своїми істериками. Уявляєте? Друзі теж не підтримують мене, а стоять на боці Остапа. Усі кажуть, що саме я зруйнувала наш шлюб своїми ревнощами та скандалами. Але хіба це я завела коханця? Хіба це я зраджувала? Чому завжди винна жінка, якщо шлюб розвалюється? Чому гуляк захищають, а вірних дружин звинувачують?